Подивилася.
Здається, витягнути досить давню і до абсурдну не актуальну сьогодні тему, якось необачно і прозоро.
Якщо не дивитися «розслідування», а тільки проглянути у стрічці заголовок, здається, що говоритимуть однозначно про те, чому так все сумно із цим об'єктом сталося і хто у цьому винен. А виходить якесь кумедне виправдання.
Мабуть, я прикра жертва блогерів…
Мене так по-доброму розвеселив цей пост і коментарі до нього.
Тільки є запитання.
… Усі ці люди реально обробляють фотографії у «Фотошопі»???
Тут просто через кожне слово — нове прозріння.
Залишають віддверті, вольові, силові повідомлення. Закидають мудрі, повчальні, глибокі статуси. А насправді — вони всі не такі.
(???!!!)
(Доведеться дуже серйозно переглянути мої уявлення про дійсність та людей)…
Я перепрошую за такий настрій.
Це так мило. Речення Максима таке серйозне, ніби залишає трохи сумнівів, — а може все ж вони такі є?
Мені здається, що самодурство та інші явища, порушені у тексті, це вже так буденно, що обговорювати їх, наче певні феномени, надто оптимістично.
… Алгоритм віртуального «перебування», ризоматичні, обірвані фрази та медіа-комплекти, унікальні діахронічні стрічки вертикального нонсенсу… ну це так тішить мене, як і будь-якого графомана.
Насправді, емоційно донести суть проблеми могла би жіночка з місцевого ринку трьома нехитрими фразами. Нам із нею, простим обивателям, доведеться “загуглити “ близько восьми понять з цієї сторінки, щоб принаймні нагадати.
Мабуть, перетворювати звичайні зрозумілі речі на глибинний аналіз — ранкова гімнастика філософа з науковим ступенем.
;)
Степень выпитого и степень гениальности можно как-то связывать разве что если выпил реципиент. Правда, это будет обманчиво.
Можно предположить, что гении — потенциальные алкоголики, но только не наоборот.
Можу запропонувати зворот «Самі знаєте хто».
Добірка публікацій дуже красномовна, це правда. Але якщо так міркувати, то музику можна замовляти по всій пресі.
Тут скоріше все навпаки. Джинса та будь-яка реклама — ознаки життя. Є надія, що видання читають, і що, окрім замовних матеріалів (які обізнана людина бачить здалеку), можна знайти і щось корисне. Якщо є джинса — є попит, а те що хтось відмовляється від неї, малоймовірно.
Маніпулювання свідомістю для пересічного журналіста надто складна місія.
Спокійно. Кожному місту — пам'ятник, кожній хаті — «Кобзар». Якщо не буде пам'ятника, куди ж шановні урочисто покладатимуть квіти та вінки? Люди без роботи залишаться і без хліба.
Мене завжди лякала висока концентрація слів добробут, сподівання, сводоба та справедливість на одиницю тексту. А коли ще мова про «власний кошт», то залишається лише бігти за льодом чи заварювати трав'яний час. Так проймає мене сила добра.
Здається, витягнути досить давню і до абсурдну не актуальну сьогодні тему, якось необачно і прозоро.
Якщо не дивитися «розслідування», а тільки проглянути у стрічці заголовок, здається, що говоритимуть однозначно про те, чому так все сумно із цим об'єктом сталося і хто у цьому винен. А виходить якесь кумедне виправдання.
Мабуть, я прикра жертва блогерів…
Тільки є запитання.
… Усі ці люди реально обробляють фотографії у «Фотошопі»???
Тут просто через кожне слово — нове прозріння.
(???!!!)
(Доведеться дуже серйозно переглянути мої уявлення про дійсність та людей)…
Я перепрошую за такий настрій.
Це так мило. Речення Максима таке серйозне, ніби залишає трохи сумнівів, — а може все ж вони такі є?
Мені здається, що самодурство та інші явища, порушені у тексті, це вже так буденно, що обговорювати їх, наче певні феномени, надто оптимістично.
… Алгоритм віртуального «перебування», ризоматичні, обірвані фрази та медіа-комплекти, унікальні діахронічні стрічки вертикального нонсенсу… ну це так тішить мене, як і будь-якого графомана.
Насправді, емоційно донести суть проблеми могла би жіночка з місцевого ринку трьома нехитрими фразами. Нам із нею, простим обивателям, доведеться “загуглити “ близько восьми понять з цієї сторінки, щоб принаймні нагадати.
Мабуть, перетворювати звичайні зрозумілі речі на глибинний аналіз — ранкова гімнастика філософа з науковим ступенем.
;)
Можно предположить, что гении — потенциальные алкоголики, но только не наоборот.
Добірка публікацій дуже красномовна, це правда. Але якщо так міркувати, то музику можна замовляти по всій пресі.
Тут скоріше все навпаки. Джинса та будь-яка реклама — ознаки життя. Є надія, що видання читають, і що, окрім замовних матеріалів (які обізнана людина бачить здалеку), можна знайти і щось корисне. Якщо є джинса — є попит, а те що хтось відмовляється від неї, малоймовірно.
Маніпулювання свідомістю для пересічного журналіста надто складна місія.
Людині ж потрібні якісь розваги.